Светлана Шербан,
г. Магнитогорск, Россия
Мама пятерых деток, но вменяемая и потому творческая. Пишу хорошие стихи - и очень приветствую обратную связь. Мечтаю о собственном сборнике - и прошу почтенную читающую публику дать принципиальную оценку текстов. Дабы не пополнить собой рядов графоманов! e-mail автора:svetasherban@mail.ru
Прочитано 5307 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Света стихи конечно не графоманские,но внутри о чем?Какие барьеры и метки?Или я не доучилась? Комментарий автора: Понимание даётся через опыт, а он разный у всех - у Вас - свой собственный - и Храни Вас Господь!
Светлана Бабак
2009-08-26 06:09:43
стихотворение философское, сложное для понимания. Для меня осталась непонятной последняя строка...даже возникло ощущение влюбленности героини в собственного отца? но ведь, изначально герой предстает перед нами много моложе героини? В общем...не для среднего ума... Комментарий автора: Когда моему возлюбленному было 42, мне самой было 21. И этой любви уже двадцать лет - и нашим детям по 17. Всё просто. Слава Богу за ВСЁ!
Светлана Бабак
2009-08-27 09:51:56
Кто их отец и почему он выбрал мать - так было бы много понятнее, мне кажется.
Cева
2011-06-03 02:27:33
Bсем бы так, но не учиться, а ощущать. Комментарий автора: Спасибо. Чему не "учиться" и что "ощущать" - отсюда поподробнее...=))
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
